Американщина й автентика в українських творах

– З третього класу, коли починались літні канікули, я шукав роботу. Бувало, заробляв улітку сто гривень і більше… Допомагав батькам…

– Та ти майже американець. У них діти на канікулах стараються працювати, а не просто гуляють, десь читала про це.

– Ні, я крутіший. Я українець.

(З реального діалогу)

 

На одній зі своїх лекцій оратор Джуліан Трежер (не українець, так) казав про автентичність, що це мистецтво просто бути собою, а також втілення власної системи. І дійсно, немає жодних сумнівів у тому, що зазвичай американець пише про американців, німець – про німців, італієць – про італійців. Детальніше

Мистецтво допиту

Злочинець – митець, сищик – критик.

Ґілберт Кіт Честертон

Якщо ви навчалися на журналіста або редактора, то, певно, чули про поширену помилку в інтерв’ю, коли інтерв’юер ставить не одне, а відразу декілька запитань. Це помилка, адже респондент не зможе відразу відповісти на всі запитання, які навряд чи й запам’ятає. Погана схема інтерв’ю: 3 запитання = 1 відповідь, або 3 запитання = 3 відповіді.

Схема якісного інтерв’ю:

  • Перше запитання.
  • Перша відповідь.
  • Друге запитання.
  • Друга відповідь.
  • Третє запитання.
  • Третя відповідь.
  • І т.д.

Детальніше

Історія Різника

Детектив для автора має таку побудову, про яку пересічний читач навряд чи колись дізнається, і однією з причин є історія злочинця, котра, власне, починається ще до початку історії сищика. Автор мусить знати всі думки, дії, пориви злочинця, усі передумови, пружини, поштовхи до здійснення злочину, тоді як читач дізнається про це вже лише наприкінці, коли перегортає останні сторінки. Можна сказати, автор детективу пише дві історії: історію злочинця, а після неї історію сищика, причому читач побачить лише останню.

Це неймовірно дратує, чи не так? Немає бажання писати те, що не прочитає ніхто, те, про що лише здогадуватимуться інші. Так і хочеться вигукнути: «Якого дідька!» Детальніше

Пан детектив

Як автор ви з’ясували для себе, хто злочинець, знаєте його біографію, мотив, травму (душевну або фізичну, яка створює необхідну драму), вам відомо про цього персонажа геть усе. Настав час вигадати, знайти образ персонажа, котрий буде обличчям вашого детективу, вашої історії.

Коло друге – хто детектив. Важливо пам’ятати, що читачі й видавці обожнюють серіали. Якщо ваш детектив  матиме успіх, вони (і я також) вимагатимуть продовження. І тоді видавець не відчепиться від вас доти, доки не отримає наступний рукопис, товар, який охоче купуватимуть, у такому випадку вам доведеться співіснувати з цим обличчям, цим детективом. Причому жити цей персонаж буде не в квартирі, а у вашій голові. Він набридатиме вам до сказу. Він зробить усе, щоб ви знищили його з вигуком: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!» Так, так, якщо ви не підготуєтесь належним чином. Детальніше

Перші кроки до детективу

Перші детективи були оповіданнями, тільки пізніше з’явилися детективні романи. Тож якщо ви автор-початківець і ще не написали жодного роману, вам також ліпше починати з детективних оповідань, взагалі – з короткої прози.

На відміну від роману, оповідання містить менше подробиць, пошук злочинця зазвичай нетривалий, автору не доводиться вигадувати якісь хитромудрі прийоми, достатньо буває одного, аби заплутати читача. Також оповідання швидше пишеться, і часто саме воно в початківців виходить добре, тоді як роман – іще ні, зазвичай він надто розтягнутий. Тому, якщо ви планували роман, але досі не написали його чи написали невдало, створіть оповідання. Це легко – достатньо викреслити заплановану «середину» роману і поєднати початок (злочин) із кінцем (викриттям злочинця). Детальніше

Трохи про мотив і мотивацію

Плануючи детектив, ви рано чи пізно задумаєтесь над мотивом, адже від нього залежить спосіб дій вашого злого генія. Мотив відповідає на запитання, навіщо мета, тобто навіщо злочин. Різні мотиви одні й ті ж самі злочини (наприклад, вбивства) роблять також різними, накладають свій відбиток. Холодна помста не схожа на лють. Заздрість відрізняється від ревнощів, і злочин, скоєний через жадібність, відрізняється від злочину, скоєного через марнославство.

Важливо чітко з’ясувати для себе істинний мотив і брехливий. Брехливим мотивом завжди виправдовує свої дії злочинний персонаж. Наприклад, він убиває багатія, аби привласнити гроші, і виправдовує це тим, що кілька гривень витрачає на благодійність, церкву… Брехливий мотив тут – зробити щасливими бідних, а істинний – жадібність. Детальніше

Чому популярний саме детектив, або Докопуємося до коріння

За результатами «Дослідження читання книжок», яке 2014 року провела компанія GFK Ukraine, українці найбільше полюбляють детективи (12%), любовні романи (9%) та класику (6%). Гірка іронія полягає в тому, що якраз саме сучасних українських детективів на сьогодні не вистачає.

Але! Якщо більшості українців подобаються саме детективи й любовні романи, то цілком можливо, що це ваш (взагалі – наш, український) жанр. Про любовний роман тут ми не говоритимемо, однак зауважимо: у детективах зазвичай присутня любовна лінія. Закохувались і доктор Ватсон, і капітан Артур Гастінґс, і навіть сам Еркюль Пуаро, не кажучи вже про інших героїв. Читачі завжди, в кожному творі, шукають емоції, і розумний автор не розчаровує їх. Американський класик Стівен Ван Дайн в одному з «20 правил для тих, хто пише детективи» каже: «Кохання заборонене. Історія повинна бути грою в хованки не між закоханими, а між детективом і злочинцем». Проте це правило, як і більшість інших, порушувалось відомими класиками і порушується досі, що анітрохи не шкодить детективному жанру.

Проте, щоб розумно порушувати літературне правило, варто спершу певний час дотримуватись його. Якщо ви тільки починаєте писати детективи, вам дійсно краще уникати любовної лінії, адже є ризик, що вона затьмарить злочин та розслідування, і вийде не детективний, а любовний роман.

 

Примітка. «20 правил для тих, хто пише детективи» від Стівена Вана Дайна: Детальніше

Насамперед про жанр

Говорячи про будь-який літературний жанр, ми зазвичай маємо на увазі детектив, або жіночий роман, або готичний, або взагалі коротку прозу – новелу, оповідання, проте не замислюємося над самим словом «жанр».

Тим часом більшість читачів звертає увагу насамперед на це. Той, хто звик до сентиментальної прози, навряд чи розгорне жахи, комусь не до вподоби фантастика, хтось кривиться від однієї згадки про вестерн.

Тобто.

Жанр окреслює читацьку аудиторію. Він є своєрідною країною, в якій мешкає письменник та його читачі, й може стати для автора-початківця як Батьківщиною, так і чужиною з незрозумілою мовою, до того ж із дивацькими правилами. Детальніше

Теми – підказки для натхнення

Наступні двадцять тем-підказок можна використовувати для розвитку уяви. Коли ви оберете одну із тем – не замислюйтеся над тим, чи вийде у вас хороший матеріал і у якому напрямку будуть розвиватися події. Головне – почати писати. Якщо виникне необхідність, то ви завжди зможете перечитати текст та допрацювати його: Детальніше