Увага! Початок конкурсу короткої детективної прози “Це ж елементарно, сер! 4.0”

Друзі!
Наш третій конкурс короткої детективної прози успішно завершився. В результаті, найкращі твори увійшли у збірку «Без терміну давності». З питань придбання книги звертайтеся, будь ласка, до арт-директора ГО “Агенція культурного розвитку” – Зої Волошиної (контакт у Facebook https://goo.gl/Mlnt4A).
Але ми бажаємо далі працювати та розвивати детективний жанр в Україні.
Саме тому оргкомітет ЛітМайданчика (проект “Агенції культурного розвитку”) підготував для вас продовження проекту “Це ж елементарно, сер”, який стартує 1 листопада 2016 року.
Умови конкурсу “Це ж елементарно, сер! 4.0″:
– До розгляду прийматимуться оповідання написані у жанрі ретро-детективу.
– Максимальна кількість знаків – 30 000.
– Приймаються твори написані українською мовою.
– Дедлайн надсилання творів – 15 січня 2017 року.
Переможець отримає грошову винагороду у розмірі 1000 гривень.
Найкращі детективні історії вийдуть окремою книгою.
Конкурс відбуватиметься у два тури:
Журі першого туру: засновники ГО “Агенція культурного розвитку” – Зоя Волошина, Світлана Бульбак, Лола Ташматова, Анна Демченко, Аліса Гаврильченко, під керівництвом директора ГО – Вікторії Михайлової.

Журі другого туру: відомий письменник, автор українських детективів Андрій Кокотюха, відомий львівський письменник, переможець конкурсу „Коронація слова“ Богдан Коломійчук, письменник, перекладач та видавець Антон Санченко, український письменник, журналіст, науковець, педагог В´ячеслав Васильченко та директор ГО “Агенція культурного розвитку” Вікторія Михайлова.

Приєднуйтесь до продовження нашого проекту короткої детективної прози «Це ж елементарно, сер!».
Контактна особа – Вікторія Михайлова:
у Facebook Vita My (https://www.facebook.com/vita.my.37)
FB група ЛітМайданчика (https://www.facebook.com/groups/Litmajdanchik/)
Надсилайте Ваші оповідання через форму на сайті http://www.lit-md.org/submit

Вимоги до оформлення оповідання: текст у редакторі Microsoft Word; шрифт – 12; інтервал – 1,5; усі поля – 2 см.; гарнітура Times New Roman. У текстовому файлі вказуйте Ваше ім’я та прізвище, електронну адресу, телефон (перед назвою – вгорі справа). Обов’язково вказуйте назву твору.
Оргкомітет залишає за собою право не розглядати тексти, які не відповідатимуть вищезазначеним вимогам.

Історія новоорлеанського хлопчика Рея Дрімера

Присвячується великим і маленьким мрійникам, а також К.І.,
яка врятувала життя новоорлеанського хлопчика

 

Маленьким хлопчикам ніхто не вірить. Особливо, якщо маленький хлопчик говорить усім підряд, що він бачив справжнього привида. Ще й пишається цим. Такі речі можуть раз і назавжди зробити маленького хлопчика самотнім маленьким хлопчиком. Хіба те, що ти бачиш привіти з того світу, сприяє дружніми стосункам з ровесниками? Навряд.

Мама Рея Дрімера, Моллі Дрімер, сипле в миску порошок з картонної коробки. Ранкове сонце просочується до кухні й розтікається по столі, по підлозі. Потрапляє до миски. Обляпує собою ноги Моллі.

– Мам?

У дверній рамі, на яку теж хлюпнуло сонцем, стоїть Рей і тре одне око. На голові – солома, розкуйовджена після сну. Детальніше

По той бік окулярів

По той бік окулярів.

Я ніколи не зупиняю своє авто для дівчат, що стоять на зупинках і очікують на автобус. Ніколи не пропоную підвезти.  Якщо чесно, я їх відверто не помічаю. Часом мимохіть захоплюю поглядом котрусь, але вони лише дратують. Високі, низенькі, білявки, руді…З целюлітом і без… Та ну їх. Не мого поля ягоди. Чи я їм не по зубах? По дорозі від мого будинку до міста три зупинки. І на кожній стоїть бодай одна дівчина. І – я знаю це точно, хоча навіть не дивлюсь! – з надією проводжають моє авто – чи не зупиняюсь часом. Детальніше

ВЕЧІР ОДНІЄЇ П’ЯТНИЦІ, 13-ГО

Повертаюсь ввечері додому з конференції проекту «Одна Надія».
Настрій – хороший.
Зайшла у «блошиний» магазинчик, треба було подивитися наколінник для чоловіка, просив купити, і також просив нову розчіску. Наколінників не було, була розчіска і ще «до неї» олівці різні, помада, гель. Книжка казочок для онука. Підводка для очей – для бабусі 😉
Накупила, значить, усякого кольорового дріб’язку. Все вмістилося у сумочку-пакет з конференції.
Настрій – чудовий. Детальніше

Марина и Максим

Поэма или, скорее всего, рассказ в стихах – самая первая проба пера в создании молодым Автором более широких поэтических полотен, чем, скажем, сонет или этюд.
Сюжет рассказа построен на действительных событиях, но не лишён некоторого поэтического вымысла. Думается, каждому Читателю интересно знать – чего всё-таки больше, но, – видит Бог, – порою Автор и сам не может толком это определить…
Любящим юным сердцам, которые не размениваются в своих светлых и чистых чувствах, посвящает этот рассказ
Автор.

* * *
“…Благословен Бог, Который не отверг
молитвы моей и не отвратил от меня
милости Своей.”
(Псалом 65. стих 20.)

Детальніше

Дівчинка – Пішак

Їх було восьмеро.
Вісім однакових білих Пішаків.
Деякі бачили себе дівчатками, більшість – хлопчиками, іншим – було байдуже.
Останні знали своє місце – монети на здачу. Від них нічого не чекають, вони нічого не вирішують, тож і не переймались власною ідентифікацію. Рухались мляво, вважаючи себе «поза грою» ще до її початку. Детальніше

Життя не схоже на поступові сходинки чи на нотну гамму.
І ми не схожі на тих, хто зійшов з конвеєра, а ручна робота.
Не варто чекати, що щастя впаде на тебе, як небесна манна,
а бути одним із перших, як була “Історія” Геродота. Детальніше

РІЗОМА (уривок)

Не знаю, як мене звати насправді, і чи могло би бути взагалі якесь ім’я у одвічного мандрівника. Тому, коли чергового разу мене запитують про це, я дивлюсь в очі людини навпроти і промовляю перше, що спадає на думку. Завжди здається, ніби я бачу відповідь у чужих зіницях. Широко відкриті очі дитини, примружені очі жінки, нахмурені – чоловіка. Чужий погляд наче знає хто я. Кожного разу.

Детальніше

Дінка

…Анин батько хворів уже давно. Усі, і він насамперед, напружено чекали смерті. Здавалося, що смерть стане звільненням, після якого можливий шанс на нове життя – як не для хворого, то бодай для його родини. Ніхто не мріяв про те, щоб чоловік пожив іще бодай місяць. Таким його витримувати було важко. У невеличкій однокімнатній квартирі, де вони тулилися вчотирьох (не враховуючи Джесіки, їхньої собаки), застигло гнітюче очікування. Ані часто хотілося кричати, але дівчинка не могла цього зробити, щоб не тривожити батька. Вона тихо плакала у ванній, а він вмирав за стіною. Щосекунди танув, тихо стогнав й іноді плакав теж. Детальніше