Пан детектив

Як автор ви з’ясували для себе, хто злочинець, знаєте його біографію, мотив, травму (душевну або фізичну, яка створює необхідну драму), вам відомо про цього персонажа геть усе. Настав час вигадати, знайти образ персонажа, котрий буде обличчям вашого детективу, вашої історії.

Коло друге – хто детектив. Важливо пам’ятати, що читачі й видавці обожнюють серіали. Якщо ваш детектив  матиме успіх, вони (і я також) вимагатимуть продовження. І тоді видавець не відчепиться від вас доти, доки не отримає наступний рукопис, товар, який охоче купуватимуть, у такому випадку вам доведеться співіснувати з цим обличчям, цим детективом. Причому жити цей персонаж буде не в квартирі, а у вашій голові. Він набридатиме вам до сказу. Він зробить усе, щоб ви знищили його з вигуком: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!» Так, так, якщо ви не підготуєтесь належним чином.

Необхідно чітко для себе вирішити, чи зможете жити з цим персонажем кілька років. Якщо ні – пишіть лише одну-дві-три книги з ним, не більше. Якщо так – створюйте серіал. І в будь-якому випадку уникайте стереотипів.

Завдання. Уявіть сищика і створіть відразу список, що першим спало на думку. Наприклад, сильний, високий, сміливий і т.д.… Це і є стереотипи, ніколи не покладайтеся на них. А ще краще ніколи їх не використовуйте. Звісно, сищик може і має бути сміливим, але, наприклад, він стає розгубленим, коли розмовляє з жінками. Сищик може бути сильним, але в певній ситуації він, як і звичайні люди, стає слабким… Найголовніше, ви створюєте сищика, а не супермена.

Не сподівайтеся полегшити собі завдання, створюючи непрофесійного детектива. Він не повинен поступатися професійному анітрохи. Справді, непрофесіонал може чогось не знати, і навряд чи він матиме спеціальне обладнання. Але в будь-якому випадку він має бути розумним, кмітливим, винахідливим, так само, як і фахівець. Без розуму, без високого інтелекту детектив не детектив, і це вже не стереотип (навряд чи розум узагалі коли-небудь стане стереотипом). Цього вимагають закони жанру.

Коло розширюється. Як і злочинець, детектив повинен мати свою травму, душевну або фізичну. Це може бути нещасливе кохання, хвороба, смерть близької людини… Травма викликає в читача певне співчуття, розуміння. Крім того, як уже зазначалося вище, травма створює необхідну драму, котра робить детективний твір яскравішим, більш емоційним.

Дуже добре, коли травми злочинця і детектива в чомусь подібні, скидаються одна на одну. Одного травма могла зробити, власне, злочинцем, жорстоким, озлобленим, а іншого, навпаки, підштовхнула до пошуків справедливості, загартувала.

Як і злочинець, детектив також може мати власні темні пристрасті, вади, навіть бути поза законом, особливо якщо ви пишете нуар чи крутий детектив. Але розслідування справи не повинно припинятися через внутрішні дилеми героя, його пристрасті, дивацтва.

Крім того, не забуваймо про обдарованість. Дуже добре, коли вона є в героя, коли він може, наприклад, читати сліди або розуміти птахів, це робить його цікавим. Проте не плутаймо обдарованість із магією. Розслідування за допомогою магії неможливе, якщо це не фентезі. Ніхто з пташок, яких герой, наприклад, розуміє, не скаже йому: вбивця такий-то і такий-то. Тільки власні кмітливість і зусилля допоможуть йому знайти злочинця. І навіть якщо детектив фантастичний, вигаданий світ мусить мати власні закони, котрі обмежуватимуть героя.

Дуже добре, якщо ви спробуєте хоча б трохи побути на місці детектива, написати від його імені міні-щоденник, сповідь, намалювати портрет, взяти в нього інтерв’ю або ж зіграти його роль перед дзеркалом. Це зробить образ героя більш переконливим. Тоді ваш детектив матиме обличчя, плоть і кров. Тоді вже можна сідати й писати історію з його погляду.

Аліса Гаврильченкo