Мистецтво допиту

Злочинець – митець, сищик – критик.

Ґілберт Кіт Честертон

Якщо ви навчалися на журналіста або редактора, то, певно, чули про поширену помилку в інтерв’ю, коли інтерв’юер ставить не одне, а відразу декілька запитань. Це помилка, адже респондент не зможе відразу відповісти на всі запитання, які навряд чи й запам’ятає. Погана схема інтерв’ю: 3 запитання = 1 відповідь, або 3 запитання = 3 відповіді.

Схема якісного інтерв’ю:

  • Перше запитання.
  • Перша відповідь.
  • Друге запитання.
  • Друга відповідь.
  • Третє запитання.
  • Третя відповідь.
  • І т.д.

Ідеально, коли й схема допиту саме така. Також під час допиту, як і під час інтерв’ю, певні питання варто «розбивати». Одне запитання «Чи пам’ятаєте ви, де лежав діамант?» можна «розбити»
на декілька:

  • «Чи бачили ви коли-небудь убитого?»
  • Відповідь.
  • «Чи були ви з ним знайомим?»
  • Відповідь.
  • «Чи показував він вам якісь коштовності?»
  • Відповідь.
  • «Чи це були діаманти?»
  • Відповідь.
  • «Чи не бачили ви, куди він поклав коштовності?»
  • Відповідь.
  • «Чи не бачили ви, куди він поклав діамант?»
  • Відповідь. І т.д.

Якщо розгорнемо «Психодіагностику» І.М. Галян (не забуваймо, наш сищик має бути чудовим психологом), ми натрапимо на розділ, у якому розповідається про послідовність проведення інтерв’ю. Найцікавіше для нас у цьому розділі те, що питання в інтерв’ю розрізняють за змістом:

– питання, що виявляють фактичну інформацію про соціальне становище респондента і події його минулого життя;

– питання, які допомагають з’ясувати суб’єктивні думки, мотиви поведінки, життєві позиції, ставлення до себе та інших;

– питання, що уточнюють інтенсивність думок, стосунків, емоційних реакцій.

Здавалося б, звичайний підручник про психодіагностику, а не про допити, але саме такі питання допомагають сищику, коли він намагається з’ясувати, хто злочинець.

Однак є питання, яких необхідно уникати, якщо сищик не бажає отримати хибну відповідь, у якій буде винний сам.

Під час допиту або опитування сищик не повинен «підказувати». Наприклад: «Ви працюєте в заводі, де вбили вашого директора, чи не так?» Або: «Кого ви підозрюєте?» Такі питання вже є навіюванням, вони змушують думати свідка, в якому заводі він працює, або кого він підозрює, не залишають місця іншим спогадам, котрі можуть допомогти сищику. Набагато ліпше буде, якщо натомість детектив запитає: «Чи маєте ви роботу?» Або: «Чи маєте якісь підозри?»

Особливо обережним сищику треба бути під час допиту дітлахів. Їхній розум іще не в змозі охопити все, що зрозуміло дорослим. Маленький хлопчик може думати, що татко б’є його матір, бо вона щоночі стогне у спальні, коли залишається наодинці з чоловіком (хоча нам, дорослим, зрозуміло, що ці стогони лунають не через біль, і татко хлопчика, навпаки, кохає свою жінку). Те ж саме стосується злочину. Найліпше запитувати дітей про те, що їм зрозуміле, і відділяти правду від того, що дитина може нафантазувати. У таких випадках, як і поет, сищик починає розмову здалеку (наприклад, цікавиться, які машинки подобаються хлопчику), і ця розмова, як і поета, може завести детектива далеко.

Необхідно також пам’ятати, що все-таки ми пишемо художню літературу, а не звіт. Якщо певні питання вже були, їх не треба повторювати. Читач не дурний, і питання сищика «Чи це дерево клен?», коли вже опис пейзажу показав клен, поставить хрест на вашому творі. Як писав хтось, не треба на кожному дереві розміщувати вказівник. Виняток: тільки якщо клен важлива деталь і автор бажає акцентувати на ньому. Крім того, якщо ваш сищик непрофесіонал, він навряд чи допитуватиме свідків так, як це роблять поліцейські або інтерв’юери. Ні, він починатиме розмову здалеку.

Варто пам’ятати, що читач насамперед хоче з цікавістю стежити за плином думок сищика. Наведемо ще одну цитату Ґілберта Кіта Честертона.

«Ви ніколи не помічали, що люди ніколи не відповідають саме на те запитання, яке ви ставите? Вони відповідають на запитання, яке чують або бажають чути. Припустімо, одна пані похилого віку у заміському будинку каже іншій: «Хто-небудь живе разом із вами?» Її співбесідниця ніколи не відповість: «Так, дворецький, троє слуг на побігеньках, покоївка і так далі», хоча покоївка може перебувати в кімнаті, а дворецький – стояти за її кріслом. Вона скаже: «З нами нікого немає», маючи на увазі, що немає жодного з тих, про кого ви запитували. Але припустімо, що лікар під час епідемії запитає цю ж пані: «Хто мешкає у вашому домі?» Тоді вона відразу ж згадає дворецького, покоївку і всіх інших. Це особливість мови: вам ніколи не відповідатимуть на запитання буквально, навіть якщо відповідатимуть правдиво».

Завдання. Потренуйтеся. Напишіть допит або інтерв’ю.

 

Аліса Гаврильченкo